Наталя Кузякіна Перейти до переліку статей номеру 2003:#6
Микола Куліш


А по-справжньому серйозно світ музики відкрився Кулішеві у домі Невеллів – з 1911 р. він жив у гімназійного товариша Всеволода, на Криловській, 93.

Родина Невеллів справляла незвичайне враження – навіть на загальному тлі повного каверзних та інших сумішей життя Олешок. Ілля Всеволодович Невелль виявився нащадком англійського морського інженера, покликаного в Росію ледь не за часів Петра І, мав зв’язки з народовольцями і проходив по гучному процесу «193-х». Суд виправдав його, та все-таки Невелля вислали – спершу в Ризьку губернію, а потім на далекий південь. Він узяв громадянський шлюб з дівчиною з Керчі, донькою туркені, втім, вона закінчила інститут благородних дівчат.

Невелль збудував в Олешках дім на шість кімнат, заклав сад – і скоро все заповнилось дитячими голосами (три доньки і п’ятеро синів). Дружина Невелля зберегла благородні звички, навчила всіх дітей любити музику та непогано грати, молилась тільки по-французьки, проте господарство вела з південною безтурботністю. На початку 1900-х років становище Невеллів зміцнилось, замість померлого Дмитра Цюрупи Ілля Васильович став секретарем міської управи і поводився у кризових ситуаціях благородно. 1905 р. його навіть хотіли вислати до Архангельська, але член окружного суду Н.О.Отрашкевич та виконавець Е.Ф.Еккерт захистили Невелля, за що були понижені на службі та дістали догани.

Чесне секретарювання давало небагато, а коли 1906 р. Невелль помер, вдова його одержала всього 10 карбованців пенсії.

Потрапивши до Невеллів, Куліш увійшов в інший світ – той, який ще кілька років тому здавався загадковим і чужим. Придивившись, він зрозумів, що не все йому тут чуже. Родина Невеллів, власне, і не жила по-панськи, діти виросли, закінчили екстерном гімназію і працювали: старший син Євген вчителював і до несподіваної смерті 1914 року справно давав матері щомісячно 30 крб., донька Олімпіада завідувала клубною бібліотекою, маючи 20 крб., друга донька Ніна вийшла заміж в Херсон за С.І.Кругликова та влаштувалась в губернській земській управі Херсона. Антоніна (Тося) з 1909 викладала в сільських школах і навіть 12-річний Коля грав у німому кіно та приносив матері чесно зароблений карбованець.

У кімнаті Всеволода жили на повному пансіоні два гімназисти (по 15 крб. на місяць) і Куліш, який оплачував харчування (грошей за житло з нього не брали). «Маман» (так на французький манір, ледь іронічно називав господиню Микола), не бентежачись пересудами, як справжня туркеня ще й ворожила олешківським панянкам на щастя.

А все ж дух іншого, панського життя зберігся в цьому зношеному, давно не ремонтованому домі, де у вітальні стояли піаніно, оббиті шовком крісла, на підлозі — килим, на стінах – картини, а провислу стелю підпирала балка. Іноді оміщанене панство виринало в замашках «маман», вилазило в репліках молодих – Куліш тоді замикався, іронічно атестуючи їх друзям «пани Невеллі».

Привабив Куліша у Невеллів не зношений комфорт – назавжди залишився до нього байдужим, а купував у майбутньому тільки книжки. Привабив той дух інтелігентності, який був утверджений ще батьком і проявлявся в любові до літератури і, особливо, музики.

Невеллі виявились усі музикантами – само собою, поцінувач суворий назвав би їхню гру дилетантством. Добре в ній те, що грали не напоказ, а для себе, задовольняючи юнацьку потребу краси та гармонії, і почувалися в музиці розкуто й вільно.

Під керівництвом Куліша Невеллі зібрали камерний оркестр з 8 чоловік: перша скрипка і диригент Микола, піаніно — Євген, віолончель – Всеволод, скрипка – Коля, брати Федорови, Жорж і Петя, та ще двоє гімназистів – скрипки. Грали класику. А що дім Невеллів стояв у глибині двору, то на вулиці літніми вечорами збирався натовп слухати безплатні концерти.

На часті свята приїздила з села Тося, вона сідала за піаніно, а Ніна й Олімпіада співали дуетом: «Вже вечір» Чайковського, «Чи чули ви за гаєм», «Гірські вершини», «Крики чайки білосніжної». До вітальні заповзали ранні сутінки. Постаті невисоких, світловолосих сестер у м’яких шерстяних сукнях розпливалися кремовою, голубою, рожевою плямами. Але чисті голоси звучали так само злагоджено, Тося, боячись порушити гармонію, брала акорди делікатно, обережно. Засвітити лампу здавалось святотатством...

Разом з усіма співав і Куліш, не соромлячись свого несподівано високого, тонкого голосу. Любив українські мінорні романси на слова Шевченка та Франка («Коли розлучаються двоє», «Плавай, плавай, лебедонько») і народні пісні, серед них особливо «Ой горе тій чайці-небозі, що вивела чаєняток при битій дорозі».

Пісня лилась про його матір, що залишила сиріт при битій дорозі, і наче про Україну, що втрачає своїх дітей, і немов про всяке життя, в якому – своя біда, своє горе...

Музичні вечори й концерти Невеллів привернули увагу. Начальниця жіночої гімназії, відкритої 1905 р., Анна Степанівна Народоставська, почувши оркестр, запросила Куліша регентом дівочого хору, а замість плати запропонувала в неї обідати. Миколу влаштовувала така форма розрахунків, хоча мати начальниці, стара глухувата дама, наказувала подавати йому тільки першу страву і садила за окремий стіл.

Одного разу Народоставська нагодилася на обід, збентежилась і почала тихо докоряти матері – адже це був безплатний учитель співів. Але стара, як завжди голосно, заспокоїла її: «Ах, Анечко, що ти хвилюєшся, адже він хохол...»

Куліш розсміявся і відмовився від обідів. Випадок серед багатьох інших, образливих для «хохла», був скоріше смішний, аніж образливий. А згодом він використав риси характеру старої для створення образу вчительки «правильних вимов» Баронової-Козіно.

Переклад з російської.


Корисні статті для Вас:
 
«Вчена Рада рішуче осудила...»2004-01-12
 
Оглоблін згадує2004-01-12
 
Навчання для незалежних продюсерів2004-01-12
 

 

 

Перейти до переліку статей номеру 2003:#6

                        © copyright 2014